Наша історія

PICT2201

Зелений скарб сіверського краю

Наш древній Сіверянський край здавна оповитий  легендами. Так само з сивої давнини вбраний він у зелений оксамит соснових пралісів, у смарагдові шати дібров і березових гаїв, які «підперезані» блакитним шовком відомих усьому білому світу річок-трудівниць – Дніпра-Славути, Десни, Снову і Сейму… Не в одного нашого гостя-мандрівника, напевне, перехоплювало подих  від такої нев янучої  краси!

Так, земля наших батьків – лісовий край. І нині значна частина території області, а саме – 738,8 тисячі гектарів покрита лісом, в т. ч. 416,9 — належить Чернігівському ОУЛМГ.  Отож і географічна карта її  забарвлена у зелений «колір життя», бо  саме  ліси володарюють на безмежних просторах,  уособлюючи і красу, і славу, і гордість землі Чернігівської! З півдня до півночі, зі сходу до заходу, через віки і  покоління лине у Всесвіт їхній зелений гомін. Як заповіт і нинішнім, і майбутнім господарям Сіверянського краю — зберегти і примножити неоціненні  багатства зеленої скарбниці Чернігівщини  — її лісів.

Бо, як стверджують експерти Продовольчої та Сільськогосподарської організації ООН (ФАО),  загальносвітовий розвиток  лісового господарства може прискорити вихід із глобальної економічної кризи. За підрахунками цих авторитетних експертів, за належного догляду лісове господарство світу здатне забезпечити створення  10 мільйонів робочих місць, скоротити масштаби бідності, суттєво поліпшити екологічну ситуацію на планеті, запобігти виснаженню лісових ресурсів навіть при нарощуванні виробництва деревинних матеріалів. Понад 400 мільйонів людей на нашій планеті вже так чи інакше причетні до лісу.

Звичайно, лісове господарство Чернігівщини – це маленька клітина в організмі  лісового господарства планети, але і в ній відтворюється вся сукупність проблем світового лісового господарства.

a02ee5a01cІ тим приємніше констатувати, що лісівники Чернігівщини за багатьма напрямками  лісових проблем не лише не відстають від загальносвітових темпів їх вирішення, але багато в чому навіть змогли б поділитися досвідом.

Лісова галузь Чернігівщини – це реальний сектор економіки, що має значний матеріально-технічний, науковий і кадровий потенціал, який стовідсотково належить державі і цим  підносить її економіку на належну висоту. Лісистість Чернігівської області вже сягає 20,7 відсотка. А це — лідируюче місце серед лісових господарств України. Якщо ж враховувати те, що ліси Сіверського краю за своїм призначенням у значній мірі виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі та інші функції і мають обмежене експлуатаційне значення, то стає зрозумілим, наскільки неоціненним є багатство зеленої скарбниці Чернігівщини.

Як засвідчує наука, ліс виконує 65 життєзабезпечуючих функцій. На першому місці, звичайно, його здатність захищати від водної і вітряної ерозії ґрунти і, як зіницю ока, оберігати чисті води наших річок. Адже без лісу вони б втратили назавжди свою швидкоплинну силу.

Чернігівський ліс – особливий не тільки тому, що він неповторний, а  ще й тому, що саме про нього можна сказати, що він – ліс-батько. З давніх-давен його справді батьківські турботи виявляються повсякчас. Життєстверджуючою силою вони захищали цілі покоління поліщуків від голоду і холоду, від зайд-чужинців, від пошестей і хвороб, натомість даруючи  людям свою багатющу фауну і флору,  чисті повітря та воду. Тож і прийдешні покоління жителів Сіверського краю не будуть обділені  піклуванням нашого батька-лісу.Бо дорогого варта турбота лісів, скажімо, про здорову атмосферу. Адже сучасна індустрія, транспорт, енергетика  поглинають  кисню у 15 разів  більше, ніж усе живе на Землі! Рятує те, що лише один гектар деревостою виділяє за рік чотири тонни кисню, поглинаючи  п ять тонн вуглецю! Якщо врахувати, що чернігівський ліс загалом вкриває майже 740 тисяч гектарів, то й справді ми дихаємо найчистішим повітрям  виключно завдяки безперебійній роботі  «фабрики кисню» — наших лісів. Це особливо важливо для Чернігівщини, яку не обійшли тяжкі наслідки Чорнобильської катастрофи.

Характерно, що екологічна цінність  лісів набагато більша від вартості деревини та продукції з неї. Наші ліси – це справжні оазиси здоров я, де кожна  деревна порода – не лише унікальний творець, а ще й охоронець природи і життя. Бо має свою біографію, свою історію, свою «терапію» — той лікувально-профілактичний потенціал, який безпосередньо служить людині.

Так, чернігівські ліси неповторні! Не можна не помітити зміни рослинності північної зони  лісів на флору південного лісостепу. Високі «корабельні» або, як їх називають, бонітетні сосни північних районів поступаються насадженням лісостепу – дібровам, березовим гаям. Ніби ковані з міді, високі і прямі, мов струни, сосни передають силу своїх оберегів землі, повітря і вод іншим породам – кремезним дубам, струнким березам,  крислатим кленам і липам.

Якщо звернути увагу на порідність деревостою, то сосна в показнику лісистості посідає домінуюче місце – 60 відсотків від загальної площі чернігівського лісу. А от дуб височіє лише  на семи відсотках лісової території, береза – трохи більше, ніж на  десяти, інші породи деревостою загалом займають 15 відсотків лісу з  перевагою кленових порід, липи і вільхи. У чагарниках, що подекуди обступають затишні лісові галявини, переважають горобина і калина,  які зачаровують своєю красою пізньої осінньої або зимової пори. Не відвести очей від неземної краси, коли червоною заполоччю калини й горобини осінь «вишиває» на білому полотні березових гаїв свої чарівні візерунки…

За віком лісові насадження на масивах, якими опікується обласне управління лісового та мисливського господарства, діляться на молодняки, які становлять 55,2 тисячі гектарів (15,6%), середньовікові – 155,6 тис. га, або 44 відсотка, стиглі і перестійні – 53,6 тисячі га, або 15 відсотків, і пристигаючі ліси – майже 90 тисяч гектарів, або 25,3 відсотка від загальної площі лісових насаджень.

Ось такий «портрет» чернігівського лісу з огляду на його порідність і вік. І цим «портретом» милуються тисячі людей. Нині ваблять відпочивальників і туристів Олешнянські голубі озера, що в Ріпкинському районі.  Їхня унікальна краса приваблює не лише місцевих шанувальників лісу, а й столичних та зарубіжних гостей. І взагалі, ліси на півночі Сіверянського краю стають популярними для пізнавального і так званого «зеленого» туризму. Наприклад, у Новгород-Сіверських соснових пралісах люди ще й  досі ніби чують відгомін героїчної давнини.

Партизанськими називають семенівські, корюківські і холминські ліси. А про  лихоліття Великої Вітчизняної війни нагадують партизанські землянки в Єлінському лісництві. Вони – свідки слави народних месників, яку сьогодні чатують і ревно оберігають багатостраждальні сосни.

_MG_2624Батько- ліс в усі часи був не лише рятівником та охоронцем життя на нашій рідній землі, не лише ресурсним джерелом у сфері матеріального виробництва, а  ще й надійним вихователем підростаючого покоління в дусі відданості Батьківщині, спадкоємності трудової і ратної слави старших поколінь.

І цей аспект у своїй повсякденній діяльності також враховують чернігівські лісівники, глибоко усвідомлюючи, що зелена скарбниця Чернігівщини втілює в собі не лише матеріальні, але й моральні цінності, стаючи надійним помічником суспільству у формуванні високої духовності в молодіжному середовищі.

Чернігівські лісівники переконані, що зелена скарбниця має постійно наповнюватися, і тому в обласному управлінні, у структурних його підрозділах дбають про створення високопродуктивних, різновікових та  змішаних насаджень із використанням посадкового матеріалу, вирощеного з біологічно стійкого, з позитивними генетичними властивостями насіння, отриманого на об єктах постійної лісонасіннєвої бази. Йдеться насамперед про рекреаційні ліси. Пам ятаючи про те, що у дбайливого господаря  ліс не старіє, чернігівські лісівники доглядають 12 тисяч гектарів  рекреаційних лісів.  І доглядають старанно, широко використовуючи досягнення науки і передовий досвід зарубіжних колег.

Лісова галузь області сьогодні  демонструє стабільність. Так, якщо звернутися до показників фактичного лісокористування, то вони засвідчать, що фактичне лісокористування, тобто співвідношення  обсягів заготівлі деревини до річного її приросту, за 2013 рік становить 55 відсотків. А це передусім свідчить про збалансоване та невиснажливе ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку.

Так само оптимістично виглядають показники лісовідновлення та лісорозведення, що свідчить про успішну реалізацію завдань державної програми «Ліси України до 2015 року» та регіональної програми «Ліси Чернігівщини на 2011-2015 роки». За підсумками 2013 року лісгоспами області створено 2547 гектарів лісів, зокрема,  лісовідведенням – 2297 тис. га та лісорозведенням – 250 га. Забезпечено догляд та збереження 3,4 тисячі гектарів нових лісів минулих років.

Ці показники засвідчують енергійний поступ вперед і те, що лісогосподарські підприємства прагнуть максимально і ефективно використовувати деревину. Щоб господарювати з максимальною віддачею, чернігівські лісівники і в практиці лісівництва, і в практиці ведення лісового господарства спираються на три основні принципи.

Перший – ліс треба обов язково рубати. Де немає рубок, там нема лісогосподарства.

Другий принцип полягає в тому,  що головні рубки проводяться у найбільш оптимальний час, коли з кожного гектара можна отримати максимум добротної деревини.

З першими двома принципами чернігівські лісівники нерозривно пов язують третій:  на місці вирубаного лісу обов язково повинен рости новий. Відтак, разом із лісорубами на чернігівській лісовій ниві пліч-о-пліч, так само в поті чола, трудяться і ті, хто ліс висаджує. Рубати – вирощувати – знову рубати…. Така збалансованість лісогосподарського процесу, принципово оптимальна модель сучасного лісівництва якраз і забезпечує те, що зелена скарбниця Чернігівщини не обміліє у своєму багатстві ні завтра, ні післязавтра, ні в майбутні роки і десятиліття.

Особливої ваги нині набуває курс на раціональне використання лісових ресурсів. Економічна криза болісно зачепила і лісову галузь Чернігівщини – її працівники відчувають різке скорочення фінансування з бюджету лісогосподарських робіт.

Так, наприклад, підраховано, що для створення одного гектара нових  насаджень потрібно витратити щонайменше 1000 гривень. Із державного бюджету ці видатки не покривають і 20 відсотків затрат. Решту необхідних коштів лісівники заробляють самі. І, звичайно ж, не за рахунок додаткових рубок – вони суворо регламентуються так званою розрахунковою лісосікою, нормативи якої непорушні. Господарі «зеленої скарбниці» вихід знаходять  у раціоналізації лісогосподарських процесів, у запровадженні найефективніших способів лісокористування, особливо на останньому етапі процесу – заготівлі і переробці деревини. Причому  акцент робиться на другій позиції процесу – лісопереробці.

Чернігівські лісівники  поступово відмовляються від  традиційної технології заготівельних робіт. Раніше як було? Звалений ліс  трелювали до верхнього складу, там його завантажували на лісовози,  доставляли на нижній склад, а звідти вже вагонами споряджали до споживача. Технологія економічно недосконала, бо реалізація лісу «кругляком», тобто не переробленою, «живою» сировиною не приносить очікуваних прибутків. А це під час економічної кризи неприпустимо. Значно вагомішу віддачу,  необхідну для фінансування лісокультурних робіт, дає максимальна переробка «живої» лісосировини на місці, на своїх переробних підприємствах з подальшою реалізацією готовими виробами або ж напівфабрикатами.

І чернігівські лісівники впроваджують саме таку технологію. Іншими словами,  вирішили рубати так, щоб всупереч відомому народному прислів ю «Ліс рубають – тріски летять» летіли вони не на вітер, а матеріалізувалися у прибуткові надходження до кас лісогосподарств. Суворий режим економії, максимальне використання навіть «трісок» у переробних цілях стали нормою виробничого життя лісівничого колективу.

Звісно, рубати ліс без відходів  – справа не з легких. Вона насамперед вимагає високого професіоналізму, наполегливості і справжньої трудової звитяги всіх, хто причетний до лісопереробки і оптимальної реалізації  продукції. І сьогодні ліси Чернігівщини стали тим потужним плацдармом, з якого працівники лісгоспів широким фронтом ведуть лісозаготівлю та переробку, розвивають виробництво потрібних людям товарів.

Якщо зважити на історичну ретроспективу, то можна стверджувати, що й «дереводіли» ХХІ століття з честю перейняли історичну естафету далеких предків-«дереводілів» ще Київської Русі.  Щоправда, нинішні більше мають справу не з сокирою і долотом, а з комп ютером і автоматизованими  лініями з переробки сировини. Ефективність забезпечують якісний рівень лісопереробки і вигідна реалізація продукції. Але, зважаючи на низький платоспроможний рівень вітчизняних споживачів лісопродукції, максимуму від реалізації її  домагаються на ринках збуту за межами країни.

Нинішній, вистражданий протягом двох десятиліть незалежності,  європейський вибір України відкриває  нові можливості і для чернігівських лісопереробників, які вже налагодили ділові контакти з фірмами Німеччини, Італії, Молдови. Туреччини, Китаю та інших країн,  де чернігівська продукція здобула попит і заслужене визнання.

Взаємовигідне партнерство помітно активізувалося з  появою в управлінні відділу маркетингу. Вихід на міжнародну торгівельно-ділову орбіту одразу ж ефективно позначився на вирішенні найбільш актуальних проблем, пов язаних з нестачею обігових коштів, створенням належних умов для забезпечення фінансового здоров я трудових колективів.

IMG_7374Що не рік – все більше й більше переробляється лісосировини у власних цехах. Так, якщо у 2012 році було перероблено 119,3 тисячі кубометрів, то вже торік – 121,1 тисячі кубометрів. Товарної продукції з переробленої сировини випущено за підсумками минулого року на 61550,5 тисячі гривень, а обсяг реалізації продукції за минулий рік становить 361,6 мільйона гривень.  Причому на експорт відправлено майже третину продукції, виробленої у власних цехах лісопереробки.

Вже стало очевидним: ліс треба рубати, орієнтуючись насамперед на його максимальну переробку в готову продукцію та напівфабрикати. Це – справа вигідна з усіх точок зору. Та, водночас, і вельми відповідальна. Бо торгівля на зарубіжному ринку передбачає бездоганну якість товарів, суворе дотримання міжнародних високих стандартів. Ця вимога зорієнтувала керівництво обласного управління лісового та мисливського господарства на вирішення  ще однієї важливої проблеми – впровадження найсучасніших технологій на базі прогресивного устаткування. Отже, технічне переозброєння  лісопереробних цехів – невідкладна справа, на що і мобілізуються зусилля всіх виробничників та спеціалістів обласного управління.

Правильний шлях до успіху зумовлює подальше поглиблення ділових контактів  із зарубіжними партнерами, взаємовигідну співпрацю з іноземними фірмами. Сьогодні двоєдина вертикаль адміністративно-господарського механізму спрямовує трудівників лісу на злагоджені зусилля у розв язанні спільних поточних завдань, всебічно стимулює їх діяти ефективно, по-сучасному професійно, з вагомою віддачею як для самої «зеленої скарбниці» Чернігівщини, так і для рідного Сіверського краю та України в цілому.

Саме так і діють усі 12 держлісгоспів управління: Борзнянський, Городнянський, Добрянський,  Корюківський, Новгород-Сіверський, Прилуцький, Остерський, Семенівський, Ніжинський, Холминський, Чернігівський та Остерський військовий.

Повсякчас турбуючись про наповнення «зеленої скарбниці» Сіверянського краю лісовим багатством, чернігівські лісівники дбайливо доглядають також усі 130 тисяч гектарів природно-заповідного фонду, адже Чернігівщина  посідає  чи не найперше місце в Україні як за його кількісними, так і якісними показниками. Це – численні заказники, пам ятки природи, ландшафтні, лісові, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та  інші об єкти загальнодержавного та місцевого значення. Їх понад тисяча! Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства, серед інших лісокористувачів,  має також їх рекордну кількість – 376.

Найвищим статусом, а відтак і увагою лісівників серед об єктів природно-заповідного фонду користуються Національні парки України. Це, зокрема, Тростянецький дендропарк в Ічнянському районі і Мезинський Національний парк – у Коропському. Тростянецький дендропарк – унікальна перлина садово-паркового мистецтва, який ще називають чернігівською «Швейцарією», вміщує на своїй території понад 600 видів різноманітних, справді унікальних дерев та чагарників. А от Мезинський національний парк – цей своєрідний літопис розвитку людства від доби пізнього палеоліту і до наших днів — включає відтворення стоянки первісної людини з відповідними тому  періоду експонатами і пізнішими періодами розвитку цивілізації з характерними для них  музейними  експонатами.  Як зіницю ока, у Національному парку  оберігають природний ландшафт, фауну і флору, характерні для Сіверського краю в усі часи його славетної  історії.

Турбота про ліс на всіх напрямках його життя була, залишається і, без сумніву, залишиться  справою великої державної ваги. Глибоко усвідомлюючи цю істину, всі трудівники лісу – від керманича обласної  управлінської структури галузі до майстра лісу чи лісоруба — прагнуть господарювати в лісі з максимальною віддачею, орієнтуючись на передовий досвід і науково обґрунтовану практику. Сьогодні чернігівські ліси підпорядковані, як відомо,  єдиній управлінській структурі – обласному управлінню лісового та мисливського господарства, до складу якого входить на правах юридичних осіб 12  державних лісогосподарських підприємств, які об єднують 79 лісництв, близько 180  дільничних майстерень, майже 800 лісових обходів. Та найдорожчим, найбільш значимим капіталом «зеленої скарбниці» Чернігівщини є люди – висококласні фахівці, котрі передають свої знання і досвід із покоління в покоління, оберігають традиції своїх попередників, усе найкраще з історичної минувшини управлінської структури, яка відзначає своє 90-річчя.

Так, наш Ліс-батько  має не лише привабливий  у  соціально-економічному аспекті «портрет», не лише славну трудову біографію, а ще й сивиною оповиту історію, що сягає в глибину віків. Та й сам ліс можна назвати творцем історії. Звичайно,  у тісній супрязі з людиною, яку він ще на світанку її існування прихистив, зігрів, нагодував. Щоб вона, людина, завжди була з ним поруч. Перші відомості про поширення лісів в Україні дають свідчення грецьких, візантійських, арабських мандрівників. Усі вони запевняють, що за часів Київської Русі ліси вкривали площу, рівну приблизно 24 мільйонам гектарів. Це майже вдвічі більше, ніж у наші дні.

У «Руській правді», законодавчому збірнику ХІ-ХІІ століть, уже є згадки про  тогочасні періоди розвитку лісового господарства, зокрема, про мисливські інтереси  і штрафні санкції до їх порушників.  І вже у ті часи, як зазначав Михайло Грушевський в «Історії України-Руси», з являються перші «дереводіли» і навіть будівельні артілі. Князь, задумавши будувати церкву, свій терем чи іншу споруду, кликав старшину «дереводілів» і домовлявся з ним про будівництво. З розвитком товарно-промислових відносин поступово занепадають полювання, рибальство, бджільництво, випас худоби, чим опікувався  виключно ліс. Натомість активізується  землеробство. Зростає потреба в землі, вільній від лісу.  Масове корчування лісів  для розширення сільськогосподарських угідь, що відбувається у ХVІІ-ХІХ століттях, знаменує собою нову добу лісового господарювання.

13860_originalОпісля хутра, шкіри, меду, воску із заходу поширюється попит на «живу» деревину і на продукцію, виробництво якої пов язане з лісом. Приєднання України до Росії майже не позначилося на унормуванні лісогосподарського користування. Лише Петро І розпочав сувору регламентацію лісокористування, щоб забезпечити насамперед потреби морського суднобудування. Так, у 1701 році заборонили розкорчовувати під сінокіс чи поле ліси, розташовані ближче 30 верст від сплавних річок.

У Чернігівській губернії були обстежені ліси на площі 192379 гектарів на обох берегах Десни для виділення  заповідних «корабельних» гаїв. Право недоторканості до них поширювалося як на казенні, так і на приватні ліси. Було запроваджене суворе покарання за самовільні порубки. Догляд за лісами здійснювало адміралтейство.

Після смерті Петра скасували лісову адміністрацію,  запанувала нова хвиля лісової переробки. На Чернігівщині, в лісах з піщаним ґрунтом (пісок – сировина для виготовлення скляної маси) виникають гути-поселення, де виготовляють скло. Водночас зі скляними гутами виникають рудні —  поселення, в яких з болотяної руди виплавляли залізо. Про тогочасні гути і рудні в наші дні нагадують назви деяких сіл – Буда, Рудня, Василева Гута тощо. Надмірна кількість скляних гут, смолокурень для виготовлення дьогтю спричинила на Чернігівщині перше спустошення лісів.

До  другого спустошення призвела реформа 1861 року, коли землевласники, позбувшись значних прибутків від кріпацтва, надолужували втрачене продажем  значних лісових масивів, які йшли на зруб і продавалися за  безцінь.

Це були сумні, якщо не трагічні, сторінки в історії чернігівського лісу. Ліс експлуатували, не приділяючи уваги його відновленню. Культурні насадження в широкому обсязі почали створювати лише на початку ХХ століття.

За даними лісового департаменту, в 1913 році державні ліси восьми українських губерній (Волинської, Київської, Чернігівської, Подільської, Полтавської, Харківської, Катеринославської, Херсонської) займали 1 млн 047703 гектари. Чернігівська, зокрема, налічувала 117813 гектарів лісу – третє місце після Волинської і Київської губерній. Після 1917 року ця статистика була серйозно скоригована в бік третього  в історії спустошення лісів.

У 1919 році чернігівські ліси переходять у розпорядження новоствореного лісового комітету губернського виконкому Рад  робітничих, селянських і червоноармійських депутатів – Чернігівський Губліском.  Він проголошувався єдиним органом обліку і розподілу лісових матеріалів у межах губернії. Протягом 1919-1921 років ліс слугував єдиному – забезпеченню паливом замерзаючих міст республіки і її залізничних шляхів. Для останніх ліс мав  компенсувати кам яне вугілля Донбасу, шахти якого  за період громадянської війни були зруйновані або затоплені.

Після громадянської війни труднощів у чернігівських лісників не поменшало – розгул бандитизму, безлад у матеріальному забезпеченні та стимулюванні нелегких робіт у лісовому господарстві.

У 1921 році Губліском та його центральні органи припинили своє  існування. Тільки у 1923-24 р.р. виникає нова адміністративно-управлінська структура – Гублісуправління, на яку, зокрема, покладається організація  і проведення лісовлаштування, налагодження правильного господарювання.

Надзвичайно важливо, що ця нова управлінська структура надавала вагомого значення і утверджувала домінуючу роль лісничих. Помітного пожвавлення в діяльності галузі надавала і нова економічна політика (НЕП), яка прийшла на зміну диктатурі політики воєнного комунізму. Трудове життя лісівників Чернігівщини повільно, але неухильно стабілізувалося.

Віроломний напад фашистської Німеччини, чорні дні окупації покликали лісівників боронити рідну землю в лавах Червоної армії, у загонах народних месників – партизанів. У священній війні з підступним ворогом мужньо боровся і ліс. І ніс величезні втрати. Знекровлювали ліси тяжкі рани, завдані пожежами, бомбардуваннями, артилерійськими обстрілами. Страждав і боровся ліс разом із людьми, разом зі своїми земляками.

Два роки гітлерівської окупації завдали великих збитків лісовому господарству Чернігівщини. На відновлення стабільної роботи в галузі були мобілізовані всі сили лісівників. У деяких районах організаторами відбудови стали вчорашні партизани, котрі зріднилися з лісом під час окупації. Так, партизанський командир, Герой Радянського Союзу Григорій Артозєєв, зайнявши посаду голови Новгород-Сіверського райвиконкому, організував активну лісозаготівлю для відновлення народного господарства. На Остерській лісосплавній пристані трудилися партизани колишнього загону Героя Радянського Союзу Юрія Збанацького, котрі швидкими темпами збивали каравани плотів і спускали їх вниз по Десні для потреб відбудови столиці і шахт Донбасу.

Ешелони чернігівського лісу  безперебійно гнали на передній край відбудови промислових підприємств і агропромислових виробництв. Цей період став четвертим в історії масових вирубок, хоча, звичайно, це було продиктовано необхідністю відновлення життя країни, а не якимись корисливими потребами. Ліс рятував державу, як мобілізований боєць на її трудовому фронті.

У листопаді 1949 року урядовою програмою передбачалося висадження захисних лісосмуг по всій  країні.  Зокрема, на Україні було створено 14 лісозахисних станцій (ЛЗС).

Перші ЛЗС у Сіверському краї виникли на базі Остерського та Н.-Сіверського лісгоспів. Пізніше такі станції почали працювати в Корюківці та Ріпках.

У післявоєнний період чернігівські  лісівники щороку засаджували деревами величезні території — по 1500 гектарів. Освоювалися переважно непридатні для ведення сільського господарства землі. Крім того, немало колгоспів теж було реформовано у лісництва — і  поля майже повністю перетворювалися на лісонасадження.

Повсюдно йшло інтенсивне обліснення і невеличких населених пунктів, і  міст, і водойм. Під гаслом: «Ліс для людини!» Це була  хоч і нелегка, але красива робота.  Також впроваджувалась і акліматизація екзотичних для нашого Полісся рослин. Завдяки тим рокам у  лісах Придесення   зустрічаються модрина й сосна Веймутова, амурський оксамит і ялівець.

Саме у пам ятні 50-і роки були закладені основи безперервного циклу відтворення лісових насаджень, побудовані перші шишкосушарні, закладено перші розсадники.

На скрижалях історії лісу  повоєнного часу — славні сторінки з іменами відданих відродженню галузі ветеранів, лави яких згодом поповнила молода зміна.

Людиною з легенди  називають нинішні лісівники  заслуженого лісовода УРСР Івана Степановича Іжевського, з яким попрощалися друзі й колеги  влітку 2014 року.

Він прибув на Чернігівщину у важкі повоєнні роки, повернувшись до мирної праці з фронтових доріг. Починалася  багата трудова біографія  Івана Іжевського з ліспромгоспу у Морівську, згодом молодого спеціаліста призначили директором  Остерського ліспромгоспу. А невдовзі Іван Степанович   став директором першої у нашому краї лісозахисної станці2012_img506ї, що базувалася в Острі. Довелося йому створювати молоді ліси й на Прилуччині (на рубежі 50-60-х років керував колективом  місцевого лісгоспу).

Понад 20 років Іван Степанович Іжевський очолював обласне управління лісового та мисливського господарства — з початку 60-х до сере­дини 80-х — і вивів його в число кращих на Україні. Неодноразово досвідченому лісівникові пропонували перейти на роботу в столицю, навіть пост заступника міністра обіцяли . Але хіба міг Іван Степанович покинути чернігівські ліси, з якими зріднився? І своїх учнів, які стали  чудовими спеціалістами? До речі, деякі його вихованці «виросли» до керівників управлінь у Сумах, Черкасах, Полтаві і Чернігові.

Керівну «булаву» Іван Степанович передав своєму учневі Йосипу Райчинцю у 1986 році. Йосип Михайлович виправдав сподівання свого наставника: він двадцять років керував багатотисячним колективом чернігівських лісівників, який входив до когорти кращих в Україні.

Всі держлісгоспи працювали рентабельно,  вчасно сплачували податки, будували житло і дороги, утримували дитячі садки,  підтримували школи. У той період і  продукція деревообробки сягала десятків найменувань. Покупець у будівельному магазині міг придбати потрібний йому дерев яний виріб з деревини чернігівських лісгоспів. Лісівники виробляли  плити ДСП і деревне вугілля, хвойно-вітамінне борошно, добували живицю й осмол, випускали ободи і полози,  а також хімічну лісопродукцію. Все це користувалося неабияким попитом, реалізовувалося.

Славилися й лісгоспівські їдальні.  Зокрема, у Семенівці й  зараз вдячним словом  згадують їдальню місцевого лісогосподарського підприємства. Кажуть, сюди на обіди  сходився весь райцентр. Люди неодмінно купували  тут і смачні хліб та випічку.

В кожному районі сотні людей відвідували ці заклади з недорогою і калорійною їжею. Діяла  спеціально розроблена система розрахунків, щоб лісівники харчувалися за пільговими цінами. Для їдалень на весь рік заготовлялися картопля та овочі. Адже тоді лісові господарства займалися і тваринництвом.

На літній період на відгодівлю на зелених кормах ставилися десятки бичків. А свиноферми у Ніжинському, Семенівському, Добрянському та Холминському  лісгоспах були такими, що на їх базі проводилися  районні семінари для зоотехнічних служб колгоспів.

Кожне підприємство мало й  свою пасіку.  Бджоли майже тисячі вуликів  влітку служили тому, щоб наприкінці року всі працівники лісгоспу мали змогу за доступною ціною купити цілющий мед.

У корюківських лісівників працював плодоконсервний цех,  який щорічно випускав більше мільйона умовних баночок  ягідної продукції.

У лісгоспах північного регіону була ціла мережа грибоварних пунктів. Гриби закуплялися у місцевого населення. Між іншим, грибоварні в сезон заготівлі грибів працювали цілодобово.  Підприємства мали значні додаткові кошти від побічного користування лісом…

Слід відмітити, що завдяки Йосипу Райчинцю почалася тісна співпраця між гомельськими та чернігівськими лісівниками. Перша зустріч з білоруськими колегами відбулася у Добрянському держлісгоспі. Там у 1992 році проходила наукова конференція з проблем ведення лісового господарства в зоні, забрудненій радіонуклідами після аварії на Чорнобильській АЕС. З того часу зміцніли стосунки між  лісівниками двох  областей –сусідок і народилася між ними справжня дружба.  Надійним її містком стали Міжнародні  спартакіади «Слов янське братерство», які, чергуючись,  тривають більше десяти років.

Нині Йосип Михайлович Райчинець, голова Чернігівського обкому профспілки працівників лісового та мисливського господарства, у звичному вирі проблем. Як завжди, він вирішує  злободенні соціальні  питання лісівників,  дбає про їх здоров я, турбується про відпочинок дітей.

У 2013 році  Йосип Михайлович зустрічав профспілкових  лідерів лісівничої галузі країн СНД, що проводили в Сіверському краї свою конференцію…

Обласну лісову естафету у середині 2000- х прийняв Іван Олексійович Горохівський, який теж був з команди вихованців Іжевського. Іван Олексійович значну увагу приділяв створенню учнівських лісництв. Він щороку відправляв  молодь «у лісову науку»  до коледжів і  університетів. За  керівництва Івана Горохівського на Чернігівщині розправила крила  акція «Майбутнє лісу у твоїх руках!»

Саме в цей період чернігівські лісівники активно допомагали  відродженню козацького Батурина, старовинного Любеча, партизанського «Лісограду», залишили свій добрий слід у Крутах.  І підставили справжнє  плече друга херсонським лісівникам, коли їхні зелені масиви знищувала пожежа.

Варто додати, що Іван Олексійович започаткував одним з перших на Україні створення друкованого   лісівничого часопису в області. Сьогодні «Ліси Чернігівщини» щоквартально  приходять до своїх читачів.

Чернігівське ОУЛМГ на чолі з Іваном Горохівським входило до першої п ятірки на Україні.

Валерія Лозицького, котрий керував облуправлінням у 2011-2014р.р., вважають учнем Йосипа Михайловича Райчинця. (Йосип Михайлович помітив здібного випускника  Львівського лісотехнічного інституту, який вболівав за доручену справу, ще в Ічнянському цеху переробки деревини. Згодом Валерій Григорович і очолив це підприємство, куди приїздили колеги з інших областей за досвідом).

Валерій Лозицький  працював і головним інженером виробничого об єднання «Чернігівліс», і заступником Голови Держлісагентства України. На посаді начальника Чернігівського ОУЛМГ Валерій Григорович  зарекомендував себе як хороший менеджер, з яким «прибуло» в лісову галузь нашої області  7 млн. грн. інвестицій. Два американо-корейські дорожньо-будівельні комплекси, які отримали Городнянський та Холминський держлісгоспи, тепер скрізь використовуються на будівництві лісових доріг.

Валерій Лозицький  дбав про створення розсадників з декоративно-садивним матеріалом, будував лісові дороги і рекреаційні пункти,  відкривав на підприємствах торгівельні павільйони —  «лісовички». При ньому було запроваджено електронний облік деревини.

Валерій Григорович, керівник з прогресивним мисленням, умів підбирати кадри: немало молодих і перспективних фахівців  призначив директорами лісогосподарських підприємств.

…Чернігівські ліси ніколи не були обділені на  турботливі  руки вірних лісові працівників, котрі не лише дбайливо господарювали на безмежних лісових просторах, а й постійно піклувалися про те, щоб «зелена скарбниця» Сіверського краю завжди була наповнена щедрим багатством. Так було в усі часи, які переживав зелений велетень.

Та особливо відчутну турботу про своє сьогочасне і майбутнє відчув ліс в останні  десятиріччя минулого вже століття, коли до дружньої родини лісівників-ветеранів влилися молоді сили, що опанували науку про ліс із врахуванням сучасних наукових досягнень і  технологій відновлення лісу і його найпродуктивнішої переробки. Ці представники нової лісогосподарської генерації за велінням серця прийняли естафету дбайливого господарювання з рук ветеранів, щоб із честю пронести її в чернігівських лісах вже двадцять першого століття.

Ліс пам ятає їхні імена, їхні звитяжні справи в усіх, без винятку, лісгоспах управління. Ці люди додали до могутності лісу нові сили, а до його краси – нові, нев янучі фарби.

Це, передовсім ті з лісівників, котрі за свій доблесний труд, творчий пошук і вірність зеленим заповітам відзначені державою. Понад 30 лісівників Чернігівщини відзначені Почесним званням «Заслужений  працівник сільського, лісового та мисливського господарства України», «Заслужений раціоналізатор УРСР», Почесним нагрудним знаком «За ХХХХ років бездоганної служби в державній лісовій охороні».

Серед них такі відомі всій Чернігівщині «патріархи» лісового господарства, як І.С. Іжевський, В.М. Доценко, Й. М. Райчинець, В.В. Онищенко, В.Ф. Новодід, Ф.П. Савченко, Г. М. Берізка, І.Т. Садовський, А.К. Синявський. Цей пошанувальний список справжніх лицарів «зеленого царства» можна продовжити.

Невтомна праця цих людей звеличена лісом. І їхні імена, їхні здобутки, досвід і високий авторитет серед земляків, як естафету трудової звитяги лісівників, він передасть наступним поколінням господарів лісової ниви.

лисництво-1956 img386 foto_007 70-рр-на-посадц_ 2012_img516

PICT2991

2014_Scan-140314-00011111111111111

IMG_0452 IMG_0458 IMG_4085 IMG_4354

IMG_9561

_MG_9863

IMG_6127

З когорти заслужених

У 90-літню історію Чернігівського ОУЛМГ вкарбовані імена і трудова звитяга багатьох поколінь сіверських лісівників, які створили міцний підмурівок для нинішнього розвитку галузі.

У колективі кожного держлісгоспу є своя шанована лісова «гвардія», котра, яку б роботу не виконувала на підприємстві, вірно служила лісам.

За примноження, збереження і дбайливе використання зелених скарбів Сіверського краю немало чернігівських лісівників були удостоєні високих державних нагород, багатьом присвоєні почесні звання «Заслужений працівник сільського господарства України» та «Заслужений лісівник України». Вони навчали й навчають своїй лісовій «науці» те молоде поповнення, що прийшло їм на зміну: працювати у лісовому господарстві так, щоб залишити нащадкам у спадок прикрашену доглянутими дібровами й гаями рідну землю.

Минають роки, немов віхи пройденого лісового шляху. Відходять у вічність ветерани-фундатори галузі. Але не потьмяніють і в ХХІ сторіччі їх безцінний досвід і кращі традиції, передані нам у спадок. Ними, вірними лицарями чернігівських лісів…

Лісівники Чернігівщини,
яким присвоєні звання «Заслужений працівник сільського господарства України» та «Заслужений лісівник України»:

222Іван Іжевський, колишній начальник Чернігівського ОУЛМГ;
Микола Мірошник, колишній головний лісничий Корюківського держлісгоспу;
Григорій Берізка, колишній директор Ніжинського держлісгоспу;
Володимир Вітер, колишній лісничий Ічнянського лісництва Прилуцького держлісгоспу;
Микола Козловський, колишній директор Семенівського держлісгоспу;
Володимир Доценко, колишній головний лісничий Чернігівського ОУЛМГ;
Василь Новодід, колишній директор Чернігівського держлісгоспу;
Йосип Райчинець, голова Чернігівського обкому профспілки працівників лісового та мисливського господарства, колишній начальник Чернігівського ОУЛМГ;
Віктор Чигринець, начальник Сумського ОУЛМГ, колишній директор Прилуцького держлісгоспу;
Віктор Свирид, майстер лісу Ніжинського лісництва Ніжинського держлісгоспу;
Іван Данилець, колишній директор Остерського держлісгоспу;
Василь Коноваленко, колишній лісничий Іржавського лісництва Ніжинського держлісгоспу;
Олександра Дудко, директор Семенівського держлісгоспу;
Михайло Циганок, колишній лісничий Березнянського лісництва Чернігівського держлісгоспу;
Петро Савчук, колишній лісничий Горбачівського лісництва Остерського держлісгоспу;
Микола Єрмоленко, лісничий Радомського лісництва Семенівського держлісгоспу;
Віктор Буйденко, помічник лісничого Красилівського лісництва Чернігівського держлісгоспу , колишній директор Чернігівського держлісгоспу;
Микола Засько, директор Новгород-Сіверського держлісгоспу;
Василь Тимко, колишній директор Городнянського держлісгоспу;
Іван Горохівський, директор Добрянського держлісгоспу;
Леонід Стахорський, колишній директор Борзнянського держлісгоспу;
Микола Постернак, лісничий Берестовецького лісництва Борзнянського держлісгоспу;
Людмила Ступаченко, інженер лісового господарства Корюківського держлісгоспу;

Микола Сорока, лісничий Олешнянського лісництва Добрянського держлісгоспу.

Працівники Чернігівського ОУЛМГ, яким присвоєно звання «Заслужений раціоналізатор УРСР»:

Яків Лавренчук, колишній інженер по переробці деревини Остерського держлісгоспу;
Віталій Литвиненко, колишній головний механік Остерського держлісгоспу.

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Мапа

Погода у Чернігові
Календар
Березень 2024
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
© 2024 Північне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства