Лісом повінчаний

000_2Літа, мов коні прудконогі, не перейняти їх і не спинити. Здається ж, не так і давно зі своїми ровесниками в рідній Атюші, що в Коропському районі, таких прудконогих коней випасав у нічному на придеснянських луках, а вже, гай-гай, півстоліття минуло… Але, бува, та й приходить спомин, як батьки-колгоспники гартували хлоп’ячу неспокійну вдачу мозольною працею у полі, на луках, в осінньому лісі, коли потрібно було на цілу довгу зиму заготувати дровець із сухостійних дерев і кілька жердин для огорожі.

В оті літа молодії і вразив, мабуть, його юну душу ліс-красень.

А батько наставляв: «Дивись, сину, і поле, і ліс — наші годувальники споконвічні. Отож і віддавай їм сповна — і працю свою, і увагу. Бо нехтувати ними — гріх великий. Так мене старі люди вчили, так і я тебе вчу».

Видно, ще не знав — не відав найкращий у колгоспі косар Феодосій, що тими настановами визначав синові життєву долю.

А, бач, батькова порада видалася пророчою: після закінчення школи і служби в армії звільнений в запас солдат недовго роздумував і подав документи до Київської ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарської академії на лісогосподарський факультет.

З отих пір і вважає себе лісом повінчаним, бо усвідомив: для поліських сіл і ліс, і поле— нерозлучні побратими. Буде ліс доглянутим і збереженим — буде й поле урожайним.

Після закінчення академії в 1977 році і пов’язав професійну діяльність з його величністю  батьком-лісом, який і в найбільш нелегкі життєві випробовування ставав для нього і порадником, і товаришем вірним, і турботливим наставником.

Ось нині  за плечима вже 65, вже відзначений високим і почесним серед колег і лісівників званням «Заслужений працівник лісового господарства України», а як стисне серце якась турбота-печаль, то йде до лісу. За будь-якої погоди, і за будь-якої пори року стане під високими верховіттями сосон чи забреде у березовий гай на хвильку-другу послухати оцей вічний гомін лісу — вже легше, і вже радість життя повертається з бажаннями не полишати цього найбільшого багатства землі рідної ще довгі-довгі роки.

Трудова його біографія як лісівника розпочалася з посади помічника лісничого у  Чудівському лісництві, структурно підпорядкованому лідеру лісогосподарської галузі області — Добрянському держлісгоспу.

І хоч за плечима була академія з лісогосподарським факультетом, молодий спеціаліст Василь Тимко відзначався скромністю і допитливістю — не вважав за неприйнятне розпитати у ветеранів найскромніших посад, що і як. Та ще й ніг не шкодував — легкий на підйом, обійде не одну лісову ділянку, побуває на всіх роботах…

Скромність і виняткова працездатність не залишились непоміченими, і вже через лічені роки був призначений лісничим Олешнянського лісництва у тому ж таки Добрянському держлісгоспі, який у лісівничій галузі області вже тоді по праву вважали кузнею кадрів. Професійний гарт і організаторський хист здобував серед найкращих спеціалістів  галузі і тому, коли лісничому Олешнянського лісництва запропонували високий «командирський» пост директора  ДП «Городнянське лісове господарство», ніхто з колег цьому не подивувався: «Василь Феодосійович справиться — він же в Добрянці вишкіл пройшов».

І більше, ніж два десятки літ він очолював одне з найбільших лісових господарств на Чернігівщині.

Тут з-під його батьківської турботливої руки вийшли десятки першокласних спеціалістів лісівничої галузі, котрі трудяться тепер на лідерських посадах Чернігівського ОУЛМГ і самі вже виховують і вирощують молоду зміну.

Ну а він, лісом повінчаний, не забуває зеленого храму і понині. Адже цей зелений храм його життя повсякдень вимагав, як молитви, не лише сумлінної праці, глибоких професійних знань і організаторського хисту, а ще й активної життєвої позиції серед людей, чуйного ставлення і до сільської вчительки, і до ветерана-пенсіонера, і до невідкладних справ віддаленого села. І він сповна віддавав себе людям, за що не раз обирався депутатом сільської, Чернігівської обласної ради, а постійно — депутатом Городнянської районної ради.

Кажуть, що вірність професії визначається тим, як людина в змозі свої професійні уподобання та пов’язані з ними турботи передати найріднішим у власній родині. Можливо, й правду кажуть.

У Василя Феодосійовича Тимка з цим все гаразд — він старійшина цілої лісівничої династії. Дружина Віра Дмитрівна ось вже чверть віку працює заступником головного бухгалтера ДП «Городнянське лісове господарство», дочку Аллу давно вже його колеги називають Аллою Василівною — вона головний економіст держлісгоспу. Лісова стежина поведе до обраної професії і онука Василя Феодосійовича Сергія, котрий навчається в Київському Національному університеті біоресурсів та природокористування на лісогосподарському факультеті.

На третій день Різдва, 10 січня, виповнюється Василю Феодосійовичу Тимку 65 років. Серце не відчуває втоми, а душа не забуває і ніколи не забуде нев’янучої краси сіверянського лісу. З тим і живе.

Микола Тищенко, Чернігівське ОУЛМГ

Трьохтисячний колектив лісівників Чернігівського ОУЛМГ сердечно вітає Вас, Василю Феодосійовичу, патріарха лісогосподарської галузі області, заслуженого працівника лісового господарства України з Вашим світлим ювілеєм і щиро бажаємо Вам доброго здоров’я, довгих літ, великого родинного щастя і здійснення всіх намірів задля примноження лісового господарства рідної Чернігівщини і всієї України.

PICT8499

IMG_7739

_MG_9736

PICT8666

 

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Lisy

Мапа

Погода у Чернігові
Календар
Січень 2021
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
 123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
© 2021 Чернігівське обласне управління лісового та мисливського господарства  Увійти